Печаль котилась сива над Дніпром
В хрестах церковних з дзвоном гомоніла.
То доля наша раненим крилом
В нащадках пам'ять приспану будила.
Спадала долу свічами сльоза,
Скупа й гірка дістала у глибини.
Як у пустелі спаленій роса,
Живила кров’ю вени України.
Майбуть з подачі Божої руки,
Висів над схилом Ангел рукокрилий.
Тут тисячами плакали свічки,
Єднання в душу з неба струменіло.
Розтав в порогах стомлений туман
В яру в скорботі з нами помолився.
Щоби проснувся в кожному Богдан
Щоби у кожнім серці оселився.
Щоб геть ішли хазарики люті
Не сміли нам розказувать, як жити.
В тайожний з ними нам не по путі
Там європейцям нічого робити.
Нехай збирає речі окупант,
Спакуймо бидлу яйця й апельсини.
Нема гаранта - просто квартирант
Для нього вже закічились гостини.
Уже проснувсь нескорений народ
Він був і є і буде незнищенний.
Бо на шляху страждання й перешкод
Він з пуповини Богом бережений.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462305
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2013
автор: Дід Миколай