Будинок – акваріум, люди, як риби,
На світ визирають крізь райдугу шибок.
А поряд юрба струменіється мимо
До тихих кафе, до кіно й магазинів.
І сунеться плавно, спокійно і мовчки
Від самого ранку і майже до ночі.
Стікає вода на життя це поснуле,
Все мимо проходить – усе це минуле.
Я долі рибини хотів би позбутись,
Щоб трохи почути і навіть відчути.
Щоб зникло це скло, що весь час перед нами,
Щоб зник цей акваріум, двері і рами.
Щоб серце наповнила радість по вінця,
Бо зараз я риба у мареві вікон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462433
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.11.2013
автор: Мірошник Володимир