«Признайсь, як рясу скинула жури?!»
Вона благала у безлистої берези,
Щокою мокрою тулившись до кори…
Але білява спала, їй снились полонези…
Думки роїлись невсипуще мурашнею -
Без ліку їх, всі темні й атомно-малі…
Колись (до них) вона витала в емпіреях,
А нині спину тягарі пригнули до землі…
Навколо рядять їй без натяку на втому!
(Ця звичка в ДНК, здається, дописалась)
Словесні вінегрети – у горлі до оскоми
І нерв-струна урешті-решт порвалась…
Але вона змогла! Змогла! Змогла!
Зірвати свій шипований ошийник!
Зубами вирвала два вкрадені крила!
«О, небеса! Скучала я, мої сапфірні…»
[b]Витати в емпіреях — [i]бути мрійником, сприймаючи дійсність наївно, нереально.[/b][/i]
листопад 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462661
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2013
автор: Іра Рося