В гущавині лісу,
Майже завмерши,
Сховалася квітка,
Щоб ненароком
Якийсь подорожній
Не понівечив красуню земну!
В суцільній темряві квітка тужила;
Безнадійно в'янули її листки;
Допоки з-за хмар
Не з'явилося сонечко
І не розбавило світлом пітьми!
Тепле життєдайне проміння
Впало квітці до ніг,-
Вона вийшла на світло
Й зачарувалв ввесь ліс...
Остерігаючись подорожнього,
Скільки даремно жила:
Ховаючись від світу-
не відчуєш щастя й тепла!!!
P.S. Ми боїмось розчаруватись,боїмось що хтось поранить серце,душу;але ж сенсом життя є любов,щастя,нехай все триває тільки мить,та саме ці миті задають нам темп в житті...Після кожної особистої невдачі ми закриваємось від світу,не розуміючи,що натомість світ закривається перед нами!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463080
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2013
автор: Ванда Потьомкіна