Баранам живеться добре з вівцями в отарі,
Їх випасує вівчар, підшукує пари.
Вівчар знає де пасти, де заночувати,
Коли стригти кожухи, як їх захищати.
Про все думає вівчар, та відповідає,
На жаль вік, майже усім, коротким буває.
Наш вівчар всє їсть та п’є, шашлик полюбляє.
Дівчат на ніч він веде,про нас він не дбає.
Двічі в рік стриже кожух, до кісток здирає,
Молоко все забира, дітям не хватає.
Ще вівчар веде кудись, - мабудь сам не знає,
Де поїсти? Де попить? Не відповідає.
Пнемось в гору з усіх сил, - там вовкі скажені,
Біжіть вниз, там є трава – там вівчарки вчені.
Тим вівчаркам є наказ мирних пропускати,
Та вівчар жене назад, - гору подолати.
Заревіли барани, «Він не зна дороги,
Вся отара пропаде, - витягнемо ноги.»
От зібрались барани вночі біля скелі,
Та скинули вівчара з гори в бік пустелі.
Самі швидко вниз пішли, вівчарки пустили,
Захищають тепер всіх, вівці всі зраділи.
21.11. 2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463106
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.11.2013
автор: Романтик2012