Ще трохи і впаде на землю сніг,
Вкриваючи все покривалом білим.
Вона промовить: «Ну чому не зміг
Ти проявити всю свою сміливість?
Ти говорив про безліч почуттів,
І про кохання, що в серцях жевріло.
Бо душу ти навіки полонив,
Та ця любов твоя була несміла».
А він всміхнеться з сумом на чолі,
Її відпустить у польоти вільні,
Помітивши бажання на крилі
Здійматись вище, ген у небо синє.
Вона злетить над безліччю всіх барв
Така бажана і така красива.
Відпустить лише той, який кохав
Бо це і є те рішення сміливе…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2013
автор: Куліш Анатолій