І небо запилене сумом,
вдихає презирливо цвіль.
Давно вже став мені кумом
оглушений тишею біль.
А роки все ж так.. Нівроку.
Сумирно ховаючи лють,
Ні в добре, ні в зле - ні кроку...
Десь посередині йдуть.
Даремно мрію позбутися
мисленнєвих огризків зграй..
Так можна колись схибнутися,
придумавши власний рай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463259
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: Фортель