Ні, не було цього, звичайно, не було.
Не забирали хліб останній з хати.
І ні одне не вимерло село.
Своїх дітей не хоронила мати.
І не було тієї пустоти
Ані в хатах, ні в душах… Тільки очі
В них віддзеркаленням хрести…хрести…хрести…
І не стогнали діти: «їсти хочу»
«Ні, не було нічого, не було,
То все брехня!» – лютують прихвосні - іуди
І так не хочеться повірити в те зло,
Бо й звір не вчинить так, а тут же – люди!
Та поминальної свічі вогонь хиткий
Позначить ката нелюдську природу.
І вирок винесе суд правий, неземний.
Палитиме вогнем їх пам'ять Роду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463275
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.11.2013
автор: Валентина Курило