Була осінь. Туман не давав спокійно дихати.
Я їхав у автобусі по-справах.
Вона зайшла на звичайній зупинці... така вся незвичайна. І вогняно-червний колір її губ полонив усіх пасажирів.
Заплативши за проїзд, вона сіла біля вікна, своєю шкіряної перчаткою, протираючи запотівше скло.
Вона сиділа рівно, рівномірно дихаючи, і я не зводив з неї очей...Це було так неетично з мого боку, але я не володів собою.
На мить, вона ніби відчуваючи, перевела погляд на мене. І зробила те, що я ніяк не очікував...вона усміхнулась. А я зніяковіло відвів погляд.
Така, водночас неприступна і зваблива...
Автобус був майже пустим і сидіння біля неї було вільним. Я мав один шанс на тисячу, на мільйон...І тільки, переборовши свою сором*язливість, я хотів зробити вирішальних крок...Ця чарівна жінка встала і направилась до виходу.
Тримаючись за поручень, вона попросила зупинитись водія "на наступній". Я дивився їй вслід, я милувався її волоссям...і ненароком, на правій руці, так зрадливо заблищала обручка.
Вона вийшла...
І більше таких жінок, я не зустрічав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463308
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: Катерина Пташка