кожен є таким, як хоче бути,
у кожного із нас якийсь цікавий дар.
хтось, щоб побачить - закриває очі,
хтось, щоб сказати - закриває рота,
а хтось, хто прагне жити,
губиться чомусь у снах.
розплющить очі часом дуже важко,
бо під повіками лиш безкінечний склеп.
і сон отой -
не більше, ніж бажання пробудитись,
відчути справжність літнього дощу,
роси торкнутись вранці на світанку
і ввечері зігрітись від вогню.
одвічна битва лінощів і волі...
хоч прагнеш жити, але щось не так,
бо в цім бажанні вічно гаснуть зорі,
лиш подихом стають твої літа,
щезає грань між "завтра" і "сьогодні".
а ріки? ріки заростають в болота.
прокинутись буває дуже важко
від сну, що був тобі життям,
бо після цього все стає інакшим
і кожен знову вчитиме слова,
щоб потім мати змогу написати:
"я прокинувся. чекаю й тебе з небуття".
28.11.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463385
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: Віктор Шупер