Вечоріє,чи смеркає-я і сам не знаю.
Ходжу один по вулиці,крильми обіймаю,
обіймаю і плекаю грудочку єдину
із землі моєї неньки України.
В страшних муках,не спокої і шляху не видно,
і не бачу,а лиш чую щебет той невинний.
І співає,і лоскоче душу дивна пташка...
Я не знаю що то,що то?сильно прислухаюсь.
Соловейко не стиха,тьох тьох тьох лиш чути,
я виходжу з темряви,на душі лиш душно.
І вбиває,розриває щебет той невинний.
Раптом голос:"Пане,ви не з України?"
І як грім серед дороги-з очей течуть сльози...(
Так.з України я буду та чи хто захоче,
чи згадає,чи послуха мене сиротину.
Бачте,я один єдиний,немає родини..
Нема батька,нема мити-
як мак серед полю..
Проте хочу не Україну,хочу я на волю!!!
Хай злі ляхи палять села,людей зневажають,
та не викорінить з серця слово"рідний краю".
не забрати,не спалити"Думи мої,думи...",
не прибрати геть додолу нешеє минуле.
Я іду на Україну,хоч уже смеркає.
я лечу і обіймаю,обійма плекаю
ту маленька грудочку землі Батьківщини,
і мій вогник у душі повік не загине!!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463486
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2013
автор: Ольга Швидка