1.
"Верни до мене, пам'яте".
Василь Стус
Верни до мене, пам'яте. Із тих віків,
Що на лихих блукали перехрестях.
Навколо Києва – орда кочівників,
Зловісний знак монгольського нашестя.
Палають смолоскипи
давньоруських міст,
Ридає-стогне Борисфена хвиля.
Життя, що втратило свою мету і зміст.
Крик, сльози, ґвалт…
Симфонія насилля.
Гіркі, страшні часи.
Їм чорт хіба що рад.
Поміж братами ворожнечі, чвар і зрад
Логічний наслідок, –
свавілля княже, –
Відтоді ще себе не раз покаже
В часи випробувань, безвладдя, скрут,
Принизливої втечі з-під Полтави…
Та не в ім’я лихе такої слави
Йшли гімназисти з Києва до Крут, –
Бо мертвому не знати соромá.
У рабстві той, чиє сумління кволе.
Прости нам, Боже, звичку до ярма
І межі, що шматують отче поле!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463651
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.12.2013
автор: Богдан Сиваківський