Розширюючи межі
Свого часопростору
Поїздками і революціями,
І дивлячись як курчаві
Дівчатка і хлопчики
Проводжають на
Вокзалах свою юність,
Як тимчасового гостя,
Я хочу спитати провідників:
- Де ваш чай,
Де ваша постільна грубість?
Де ваша вічність
Хитка із присмаком злості?
Де пасажири ваші,
Замкнуті у купе,
Як у забутих камерах
Алькатрасу,
Таке відчуття,
Що у вас було
Забрано щось,
Або забрано навіть все,
І залишилася Вам
Лиш сипуча
Відсутність часу.
Відчеплюй
Останній вагон,
Один за одним
Відпускай
Їх у темінь масну,
Нехай холонуть
На коліях
Безкінечності
І зими,
Самоочищення
Росте із самотності
По самонутру,
Як сонце
Росте у тополях
Десь на кордоні
Весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463836
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2013
автор: Мирослав Гончарук_Хомин