Дніпро ревучий річка повновода
Вже знову й знов виходить з берегів.
В віконце вузьке стукає нагода,
Прийшла в свитині сплакана з віків.
А дні такі знеможені і сірі,
Майдани з ночі вмиті у крові.
ДітОк побили люті дикі звірі
Нема сволоті в підлості межі.
Буремний час прокинулись герої,
Які згадали, що не холуї.
Тож дай їм Боже випити левкої
Щоб не розлити спокій в сулії.
Точити досить байки – баляндраси,
Балачки лишні зараз вже пусті.
Вилазять знову з льоха Піде Раси
Й плюють на наші заклики пусті.
І не можливо з бидлом говорити,
Глухі пани не чують в хаті грім.
Взяли за право вдома нас ганьбити,
Як хазяї заходять в хату - дім.
Це ж ми були, були колись народом
Куди поділась ваша честь і гнів.
Тож скільки можна "тішитись" уродом
Хіба не сором бавитись в рабів.
Щоби вони дорогою загнулись,
Щоб їх здійняло небо на палі.
В цім світі більш ніколи не проснулись,
Бо їм немає місця на землі.
Геть резидента, виплодка болота.
Нехай зіллє нечиста у відстій.
Щоб в потойбіччі виринув заброда
В кублі поганців виродків - повій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464142
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.12.2013
автор: Дід Миколай