Писати Тобі листи – розтинаючи собі душу.
Зустріти Тебе востаннє. Так, ніби, ніколи вже.
А «вчора» було занадто… Я просто забути мушу
Про все, що було між нами. Про те, що в мені живе.
Про ті почуття минулі. Яким вже нема початку.
Які не побачать сонця в полоні моїх думок.
Чекати дзвінка – брехати, що в мене усе в порядку –
Шалено відчути серця – тремтіння і холодок.
І все, ніби, буде вдало. Лиш спогади неминучі,
Залишуться. (Все серйозно!), тримаючись у душі.
Про себе знов нагадають усі почуття болючі,
А з ранком усе інакше. Інакше, не як вночі.
За 10 хвилин зібратись, коли охолоне кава.
І вирватись із полону беззахисних почуттів.
А власне, (хоч неминуче), це більше не мОя справа –
Чи мріяв мене позбутись… Чи досі ще не зустрів…
Я хочу почати знову. Востаннє, неначе вперше, -
Побачити захід сонця. Відчути, що поряд Ти.
Та все, що я зараз можу зробити, то це найменше –
Забути про все на світі – писати Тобі листи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464146
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2013
автор: Тіна Травнева