[i]Моєму прадіду[/i]
Він мирино спав. Його душа спокійна
Лиш мріяти колись могла про це.
Я тихо споглядала поруч. Дивно:
Як постаріло вже його лице.
Колись (я бачила на фото)
Він зовсім іншим був... Колись
в майбутнє він дивився безтурботно,
І очі ще не знали жахУ й сліз.
Потім війна. Я й досі пам'ятаю
Як він усе розповідав.
Та не слова його у голові тримаю,
А погляд, що до п'ят проймав.
І в тому погляді неначе
Вбачала я страшні ті дні.
Коли, він зрозумів що плаче,
І витер сльози фронтові.
Його забрала осінь пізня.
Було йому вже 95.
Він мій герой. Він - ніби пісня,
Яку неможна забувать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464300
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2013
автор: Вера Доброва