Світлана Костюк
[b]«Наодинці зі світом»[/b]
«Надстир’я»
Луцьк – 2012
Маю звичку – на презентовану мені книжку писати відгук чи критичну рефлексію. Прочитавши збірку поезій різних років волинської поетеси Світлани Костюк, в черговий раз переконався, що і в закапелках України твориться Поезія і Література, (як і видавнича справа) що не поступаються потугам столичного поетичного істеблішменту***. Голос периферії добре чути тепер завдяки можливостям Інтернету, це голос екзистенційного**** культурного досвіду. А те, що столичне літературне політбюро переповнене напівталантами, які продукують липку претензійну літературну рідоту, вже не дивує.
В художньому творі будь-якого поета чи письменника, як правило, можна визначити головну тріаду площин в якій формуються і розгортаються всі зображені часово-просторові події та враження. Це може бути щось дуже масштабне. Наприклад, такі осі координат, як «Людина – Суспільство – Історія». Або щось більш сфокусоване – «Я – Ти – Наше кохання». Або ще вужче – «Я в минулому – Я тепер – Я в майбутньому».
В збірочці поезій Світлани Костюк «Наодинці зі світом» важко знайти якусь одну сітку координат.
Тут є вірші і громадсько-політичного звучання: «Верніть нам наших матерів»(25)*, «А хто ж тебе, Вкраїно запитав»(66),
«Про наболіле»(18):
[i]«Яка вона невидима й страшна –
Байдужості холодної стіна!»[/i]
«Про Україну»(63):
[i]«А Україна …з білою тростиною
Іде кудись обмацуючи шлях..».[/i]
Є вірші про нашу гірку історію:
(про голодомор) (45), про Чорнобиль (47), (64),
«Чорнобиль»(16):
[i]«…знов цезієм запнувся соловей
І набухає стронцієм колосся».[/i]
Є чудова пейзажна лірика: «Весняне диво»(9), «Весняний карнавал»(36),
«На Світязі»(30):
[i]«Озерний дзвін в м’яку гладінь
Лягає спати…»,[/i]
«Люблю сосновий ліс»(28):
[i]«А сосни прагнуть в небо величаво
В передчутті небачених висот».[/i]
Є задивування світом і філософські роздуми про життя: «Роздуми про життя»(43), «В цьому дивному світі»(8).
Є роздуми про поезію: «Мене запитали»(33), «Про поетів»(19),
«Поезія»(41):
[i]«Бо ж слово – це прелюдія Життя,
Ну а поезія – це постамент душі.» [/i]
Є заглиблення і у свій внутрішній світ, у свої почуття й переживання: «Від долі утікала я»(26), «Я відпускаю ненависть свою»(50), «Замовкає печаль»(113),
«Я просто жінка»(27):
[i]«Я просто жінка. Я прийшла, щоб жити,
Але живу тоді, коли кохаю.»[/i]
Є і лірика кохання: «Філософське»(80), «Це дивне відчуття»(79),
***(77):
[i]«Любов – симфонія життя.
Вона прекрасна.»[/i]
***(84):
[i]«Ми просто дві ніжні ноти
У музиці ночі дзвінкій».[/i]
Я тут згадав лише вірші, які мені особливо сподобались. Але щоб скласти враження про збірочку вам, любителі поетичного слова, треба самим прочитати її.
Залишається лише наостанок і собі підписатися під ось цими рядками поетеси:
[i]«Життя канат слід впевнено пройти…
Дарма що сніг… Дарма що вітер свище…»[/i]
(«Я зачиняю клопоти земні»(17))
------------------------
P.S.
А ще впала в око одна мила деталь. Світлана присвятила чоловікові Анатолію декілька віршів.(В крайньому випадку один точно – «Чоловікові»(76).) А він дружині зробив художнє оформлення обкладинки цієї книжки. Браво!
==================
*– в дужках номер сторінки в збірці Світлани Костюк «Наодинці зі світом».
** – «Оркестре, хто ти?» – рядок з поезії Світлани Костюк «Соло для скрипки з оркестром»(14).
*** – Істе́блішмент – прошарки суспільства, що мають привілейоване положення.
**** – Екзистенціалі́зм або філософія існування— напрям у філософії що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Євмен Бардаков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464312
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.12.2013
автор: Віктор Ох