Смеркається, клубочиться, димить,
І стелить м'яко синню по підлозі...
Самотністю затиснуте бринить
І гірко плаче серці на порозі
Чогось нового справжнього, коли
Воно знайде свою забуту частку.
Так треба, щоб зі слізьми відпливли,
Всі спогади, загоїлись від пастки
Присутності твоєї, слів без змісту.
Розбурхані глибинні откровення
Поглинуться негодою і містом.
Все щезне, крім надії і прощення.
Нехай ще "зараз" відстраждає осінь,
Нехай "тепер" про тебе відридає,
Замнувши двері міцно і назовсім,
Життя вікно в майбутнє відкриває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464499
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2013
автор: Парчевська Ольга