Моя повільна небезпека,
скільки життя забрала ти?
І ні людина, ні планета
не знали як допомогти.
Космічний вітер зносить мрії,
летять орбітами думки,
як диво мудрої Софії
природу спробуй зберегти.
Нема ні ранку,ні світанку,
пітьма удень,пітьма вночі,
не треба двері і фіранки,
не випадають тут дощі.
Яскраво-жовті квіти всюди,
а замість кисню тут туман,
самонароджені споруди,
немов буття священний храм.
Летять дорогами комети,
метеорити їм услід,
вогнем наповнені карети
й тисячолітній міцний лід.
Усе навколо поспішає,
на місці не стоїть ніщо,
із поля зору випадає
і знов з’являється воно.
Немає ліку тут годинам,
секундам,місяцям,рокам,
тисячоліття як хвилини,
була лиш тут,а зараз там.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464520
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2013
автор: Анна Хортиця