Ах, доле моя, наче річечка спритна,
То дзвінко шумить, то втекла з берегів,
Позаду каміння лежить непохитне,
Попереду крига і холод снігів...
Можливо, колись хтось запустить камінчик
Побачити щоб коливання душі,
І скаче поверхнею сонячний зайчик,
Та я не печалюсь, бо справжні вірші
Так схожі на хвилі, маленькі й великі,
До берега линуть... Бажаєш? Пірнай!
А думи мої, як струмочки і ріки, -
Куди б не пливли, все одно водограй...
Ах, доле моя, наче поле широке,
То снігом укрите, то буйно цвіте,
Позаду вже юності й зрілості роки,
Попереду спіле колосся росте...
Можливо, колись хтось проїде узбіччям
Й помітить ті хвилі моєї душі,
Нехай промайнуть за для того сторіччя,
Та я не сумую й складаю вірші,
Що, ніби пожовкле від роздумів листя,
Спадає на землю... Бажаєш? Збирай!
А в серці моєму вселились навічно
Віра, Надія й Кохання, - то рай?!.
Ах, доле моя, наче хмари небесні,
То білі й пухнасті, то чорні й сумні,
Позаду розвіяні дощиком чесним,
Попереду зливи життєві рясні...
Можливо, колись хтось чарівного змія
Побачить у небі моєї душі,
Та я сподіватись про те і не смію,
А рими сердечні лягають в вірші
Й так схожі на краплі роси на пелюстках,
Ось вигляне сонце... Бажаєш? Стрічай!
Життя - тимчасова в цей світ перепустка,
Все інше - безмежних думок небокрай...
09.12.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464942
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.12.2013
автор: Serg