Не дано всім зрозуміти,
Як це інколи буває.
Коли майже мертві діти.
Мені серце завмирає.
За що Боже плачуть діти?
Так негоже це терпіти.
Де ж твої бездонні очі?
Ти поглянь на їх обличчя.
Як вони посеред ночі
Будуть плакати вже звично.
Не дано всім зрозуміти,
Як це боляче буває,
Коли бачу,мерзнуть діти.
Доля їх же добиває.
Коли хочеш їх одіти,
Бо життя їх убиває.
Коли хочеш напоїти..
Ну,за що їх Бог карає?
Як цим милим оченятам
Вже вдалося согрішити?
Вони наче пташенята...
Як їх можна не любити?
Зглянься Боже на тих діток.
Заспокой ти їх серця,пожалій їх почуття..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465073
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.12.2013
автор: Юлія Антоняк