Знову шумує безтямна,
Ніжно зелена весна,
Людство чарується здавна
Як бешкетує вона.
То дуже тепла і тиха,
То дощова і сумна,
Поночі холодом диха,
То безтурботна й хмільна.
То від кохання чманіє,
То від думок про життя,
В сонячну днину німіє,
В бурю ламає віття.
Все навесні зеленіє,
Тихо виходить із сну,
Сонечко світить і гріє,
Думку відгонить сумну.
Що ця краса посіріє,
Листя додолу впаде
Й врешті на порох зотліє,
У небутті пропаде.
Що хтось життя починає,
Чуючи дух весняний,
Квітне та потім конає,
Всім непотрібний, нудний.
Грізні у світі закони:
Хто народився – помре,
Нас і нащадків загони
Час в небуття забере.
Поки весна шаленіє,
Може остання для нас,
З розпачу думка німіє,
Що наш кінчається час.
02.04.04.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465153
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.12.2013
автор: Георгій Федорович