Ти береш все і всіх на світі.
Раб спокус і життя митець.
Я ж фіктивно мушу радіти,
Це і є мужності взірець.
Тобі в ноги кидають квіти,
ти приймаєш, а я мовчу,
я ж як завжди маю радіти,
та від болю чомусь кричу.
Ти збираєш дівочі душі,
сидячі на високім троні.
Вони в чергу стають кохати -
молоді, віком ще не повні.
Я вдивляюсь тобі в обличчя,
що, скажи у тобі такого?
Та натомість питаю інше,
Проте відповідь є ...
Нічого.
Ти береш все і всіх на світі,
є надія що це мине.
Ти насправді можеш хотіти,
Всіх і все,
але не мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2013
автор: Єва Ковальчик