Стара історія, як світ -
Є каяття - нема спокути,
одвічне - бути, чи не бути,
уже над нами не стоїть.
Я гість з минулого. Пробач,
що знову душу розтривожив,
забути мушу, та не можу,
хоч проклинай мене, хоч плач.
Перегорить, переболить...
Та я готовий все віддати,
аби вернути наше свято
хоч на одну коротку мить.
Щоби поринуть у весну,
зневаживши незвану осінь.
Надіє марна, чому й досі
ти не даєш мені заснуть.
Із висоти прожитих днів
невже так важко зрозуміти,
що і весна, і свято, й літо -
вони у кожного одні.
Як почина мені боліть
і серце тиснути у грудях,
згадаю - бути,чи не бути
уже над нами не стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2013
автор: stawitscky