Кохана земле, проліску весняний,
до тебе стежка вік не заросте,
моєї мами ранніми піснями
лунає й досі місце це святе.
І неважливо, хто співа осанну,
чийому б не належало перу
освідчення, аби було бальзамом,
для твоїх ніжних, працьовитих рук.
У кожного своя єдина доля.
Далекі гони пролягли в світи.
Найбільше щастя - на твоєму полі
важким колоссям вдячно прорости.
Щоб прийняла земля мою покуту
й зернина знову впала у ріллю.
Поки живу, тебе любити буду
і жити буду, доки ще люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465776
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2013
автор: stawitscky