Це було в Монастирі. Одразу після Богослужіння 8-меро людей й у тому числі я, вишикувались в ряд до
сповіді. Я був шостим в ці шерензі. Ну ось і підійшов священник. Й покликав першу жінку до сповідальні.
Всі інші слухали Хрестидиякона що правив Службу Божу за померлих. Жінка довгенько щось розповідала
Отцеві, радилась про щось із ним, якщоби засікти можливо і годинник показав хвилин з 15-цять. А вже
друга й третя змогли в оцих 15-цять двоє вкластись. Та ніхто нікого на осуд не брав, а чекав лиш своєї
черги. В церкві раптом стало тихо. Люди молились та виходили. Лишились тільки ми, та сестриці з
браттями. А до Святої Сповіді приступала вже трошки старша жінка з милицею, кульгаючи на болючу ногу
стала сповідатись. Коли відправа ще йшла то шепоту нечутно було. Це й ж не дивно. А от зараз до вух
долинали деякі слова, які жінка гріхи розповідала. Ще коли був маленьким і Сповідь взагалі не міг
розуміти то бабуся казала: - Онучку, в Церкві є таке місце. Де ти, через священника розкаюєшся
перед Богом та виказуєш всі гріши! Це називаєтся Сповіддю! І все що лунало з твоїх уст
Отцю, повинно залишитись між вами! Ця сповідь особиста! І підслуховусати чи виказувати комусь її не
можна! Якось одразу і промиготіли ці бабусині слова у голові. Я стоячи в черзі старався відволіктись,
відходити на зад, одним словом робити те щоб ані слова не почути... Ця жінка вже по сповіданні
йшла молитись, і до Отця пішла молоденька жінка що була переді мною, ну ось! Вже і зараз мій час буде!
Думав я. Ця жінка сповідалась так тихенько, що навіть й якби хтось хотів підслухати, це би не вдалось.
Отець пояснював як непотрібно чинити в тих чи інших ситуаціях. я не хотів чути те чого неможна,
він ж її пояснює особисто, та всеж почув фразу яка неначе вкорінилась в голові моїй: - Послухайте,
ви за свої власні гроші, самі собі псуєте життя! Це маразм! В сигаретах зараз тютюну немає! Там лиш
одна є хімія і все...! - Я просто не вірю що ви не сильні! Отець продовжував повідомляти про наслідки
та я якось аж зніяковів... Який же він правий, от заробимо тих пару гривень, тай купуємо собі хвороби...
Хіба ж ми справді є слабкими? Хіба сигарета краще?! Ніж - морозиво, чи ще якісь солодощі?
Хіба алкоголь краще?! Ніж - сік домашній яблучний чи з груш! Хіба наркотики краще? - Ніж життя без
сніду!... Хіба нецензурна лексика наближає до Бога? Ні!... Вона лиш тішить Злого духа!...
Ми сильні! Задумаймось! Якщо відкинемо ці погані звички наблизимось до Церкви! Й промовимо молитву,
Господь це шлях до Раю! Із господом життя є вічне! А з Злим це пропасть! Станьмо друзі військом
Архангела Михаїла!
Слава Ісусу Христу! 14 грудня 2013 року...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465984
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: Ель Демір