Минають розлуки.Та зустрічі також минають...
Вокзали...І прощальні поцілунки на пероні.
Питаю в небес-скільки ще?Не кажуть,чи не знають...
І знову вдивляюсь в обличчя твоє.У вагоні...
Скільки слів промовчу на прощання!Душа так болить...
Нестерпно і думати-це ж не остання розлука.
А може й остання.НазАвжди.І розплачуся вмить.
Ну за які провини і гріхи мені ця мука?..
І буває опустяться руки,хоч вовком завий.
Так хочеться здатись на милість обставин і долі.
Або тримати тебе.І не відпускати.Бо-мій!
Але щастя-це пташка,яка не живе в неволі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465994
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: Оксютка