Я не можу насититись...
Так благати, так проситись
Більше вже не зможу я.
То скажи, краса моя,
Чи ж любов - не поглинання?
Чи ж не це ти звеш коханням?
І палаюче мортідо
Не прикриється лібідо!
Губи то́бі розірвати,
Ребра всі переламати
Щоб хрящі в зубах хрустіли
Чи ж не то́го ми хотіли?
Ця ілюзія єднання
голих тіл перетирання -
Спрагу їй не втамувати!
Хочу брати , брати, брати
Хочу всю тебе ввібрати
Відчувати в себе в роті
Це тепло твоє плоті
Пробувати ще і ще
Поки холод не зійде
На обгложені кістки
Тільки я і тільки ти -
Тільки так ми будем разом
І розстатись із цим спазмом
Задоволення жаги
Зможем раз і на завжди
І відчути весь твій смак
Зможу тільки, тільки так
Де межа? Де ця межа?
Ну скажи вже, де вона?
Мало мало мало мало!
Хочу, щоб тебе не стало
Тільки так я стану вільними
Може хворим, божевільним
І сп'янілим від оргазму
Задоволеного спазму
Я - Сатурн , а ти - дитина,
Тепле м'ясо свого сина
Кронос вже готовий взять
Буде кров твоя стікать
По моєму підборідді
Ми тепер з тобою рідні
Тільки я. І тільки ти.
Тільки так. І назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466080
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: Костя Небокрай