Так мило, коли в спині ножа відчуваєш...
Ніби й дико, та болі вже не помічаєш...
Це смішно, але ти до зради вже звик...
Крізь посмішку рветься із уст німий крик...
Постріл у серце і все... І уже не болить...
От би емоції кляті ці вбить хоч на мить...
Може це й дивно, але не блищать діамантами сльози...
Може виною всьому ці грудневі ванільні морози?...
А може, це вже просто норма в житті, бо інакше
Накрило веселку чорнилом, як завше...
Довіра - лиш звук, а щирість - лиш слово...
Усе тебе зрадить хоч зараз готово...
А ти все ж надію так міцно тримаєш,
Немов всього цього жаху і не помічаєш...
Спинися, тобі ж буде боляче знову так жити...
А ти просто знаєш лиш слово "любити"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466435
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2013
автор: Perfectly_Parallel