Стріла
Розпорює повітря мов шматину,
Пронизує в'язку туманну вічність;
Обов'язкову незбагненну дійсність
Вбиває, мов краплина нікотину.
***
Стрілу пустити порухом руки
І влучивши, полегшено зітхнути.
З висот ридають змучені зірки,
Та їхньої печалі не збагнути.
Горять вогні в [i]засмічених[/i] містах
І струмом б'є прокурене повітря;
Раптове хвилювання, може страх,
Вгризається акулою в сумління.
Небесне око всюди і всякчас
Вдивляється у дно незрячим зором -
Воно над нами, навіть серед нас,
Але мовчить, нічого не говорить.
І кожен бачить гірше у стократ,
А блага миті незвідано короткі.
Комусь набридло вічно помирати,
Для іншого найдовші дні - короткі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466915
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.12.2013
автор: yurr