Коли ішов з Москви орел Наполеон,
Крилом поламаним своїх орлят прикривши
І зграя чорних, як земля, ворон
Вчепилась в пі"ря, ноги підло гризли миші,
Він твердо йшов поміж своїх дітей,
Солдатів, так, вони ж йому що рідні діти,
Звитягу пригорнувши до грудей,
хоч знав, що знов у небо не злетіти...
Коли в вузькій тіснині Фермопіл
Цар Леонід, з ним триста спартіатів
Шалені орди персів-азіатів,
Шакалів зграю, дику зграю злих хортів,
Не допустив до батьківських могил,
Хоч знав, що доведеться тут вмирати,
Всі бачили-він лев, а вої-левенята...
Звитяга, честь- це не пусті слова,
Ви прапор підняли, за вами йдуть, на вас надія наша.
Загине воїн- честь його жива.
Скажіть же, Лідери, то де ж звитяга ваша?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466980
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: Сокольник