* * *

Паду,  лечу  в  неясну  далечінь,
кричу  мовчанням,  розпачем  звиваюсь,
як  загнаний  до  смерті  буйний  кінь
і  піною,  і  кров'ю  умиваюсь,
караюсь  думкою,  що  швидко  промайнуть
безумні  і  солодкі  щастя  хвилі
і  що  моя  буденна  сіра  суть
знов  запанує  в  ошалілім  тілі...

*      *      *

Я  придумала  саму  себе,
я  придумала  собі  тебе,
мій  коханий!
Нас  обох  немає  в  світі  цім  -
і  пустий  душі  моєї  дім
безталанний!
Я  замріяна  весь  вік  живу,  -
я  боюся  бути  -  наяву,
мій  коханий...
Може,  марево  -  цей  світ  навкруг?
Ти  розрадь  мене,  примарний  друг
довгожданий!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467129
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: Антошка