Дзвінок зненацька в тиші пролунав.
Та знаєш ти – він дорогий для мене...
І так невимушено-просто запитав:
«Яка сьогодні ти?»
-Та я… Зелена!
«Зелена? Може, з`їла щось не те?»-
І посмішку, й тепло збудив вогнене...
-Та ні, мій любий, то усе пусте!
Це плаття на мені оте, зелене!
-Ти пам`ятаєш, милий? Так, чи ні?
«Звичайно, люба, все я пам`ятаю…»-
Заграло сонце знов моє в мені!
Мій любий! За усе тебе кохаю!
Так, я зелена! Бо відкрито шлях
До мене тим, хто хоче йти зі мною!
Зелена, як розсада на полях,
Що сонця світло спрагло п`є весною!
Коли, буває, засумуєш ти,
Бринять в розмові невеселі ноти,
В мені є стільки сили, доброти,
І ніжності – зелена, до тошнОти…
Можливо, колір цей і набрида
Природі. Недарма фарбує осінь.
І недарма ізнов іде зима,
Все накриває білим та заносить…
Та глянь – трава вирує, як вода!
Зелений луг, які зелені листя клена!
І я до тебе лину – молода,
Красива, юна, і така зелена…
02.06.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467234
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Ірина Лівобережна