[b]Юрій Луценко:[/b] [quote]Сьогодні на цьому Майдані відбувається революція. Вона у першу чергу є антиколоніальною. Українці вийшли сказати Москві – ми більше не в вашій владі. Ми – країна, яка самостійно обирає своє власне майбутнє. Воно – це майбутнє – означене всією Україною і звучить як Європа.
Після 300 років геноцидів та знущань, нав'язаних нам розбрату і протистоянь, українці стали єдиним українським народом.
Учора ми досягли величезної моральної перемоги. Намагання нинішньої кримінальної влади та їх кремлівських ляльководів розділити Україну на два Майдани провалилися. У них не вийшло показати, що ми – різні.
Подивіться, там – на Європейській площі – немає нікого. Зате цей Майдан об'єднав усю Україну. Вся Україна тут, і ми єдині, як ніколи.
Ще раз. Ми проводимо антиколоніальну революцію, яка завершується констатацією факту: ми є єдиний український європейський народ.
Слава Україні![/quote]
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=zc1gZcFOo_s[/youtube]
[b]"Я маю мрію"[/b]
Мартін Лютер Кінг виголосив цю промову 28 серпня 1963 зі сходів Меморіалу Лінкольна під час Маршу на Вашингтон за робочі місця й свободу — це був найважливіший момент Американського руху за громадянські права 1955–1968 років. Промова Кінга вважається однією з найкращих в історії — її визнано найкращою промовою XX століття американським товариством ораторського мистецтва.
[b]Роздуми.[/b]
Я радий сьогодні разом з вами стати учасником події , що увійде в історію як найбільше стояння за свободу в історії нашої Батьківщини.
Більше двадцяти років тому Україна отримала, нарешті, волю. Для мільйонів поневолених жертв спопеляючої несправедливості ця доленосна подія обіцяла стати довгоочікуваним маяком надії. Обіцяла покласти край непроглядній пітьмі їх болісного полону.
Але більш ніж двадцять років потому Українець, як і раніше, в неволі. Двадцять років потому життя Українця як і раніше калічать безжальні пута новітньої колонізації. Понад двадцять років Українець, як і раніше, нудиться на узбіччі "Русскага міра" в шкурі ізгоя у своїй же країні. І ось ми тут, на Майдані Незалежності, щоб здолати це нечуване неподобство.
У якомусь сенсі , ми тут , у столиці нашої Батьківщини , щоб перевести в готівку чек. Складаючи знаменні слова Конституції та Декларації про державний суверенітет України, зодчі нашої республіки підписали вексель , довгострокове зобов'язання перед кожним Українцем. Зобов'язанням цим стала обіцянка всім без винятку - незважаючи на етнічне походження, вік, стать, - гарантії невід'ємних прав на життя , свободу, національну та соціальну гідність і прагнення до благополуччя.
Українська влада, безумовно, не виконала свого зобов'язання перед власним народом. Відмовившись від свого святого обов'язку, влада видала Українцю незабезпечений чек, чек з позначкою «недолік коштів на рахунку». Ми ж відмовляємося вірити в неспроможність банку справедливості. Ми відмовляємося вірити в нестачу коштів у сховищах колосальних можливостей цієї країни. І ось ми тут, щоб перевести в готівку цей чек, чек, що розкриє для нас браму у скарбницю свободи і фортецю справедливості. І ось ми тут, на цьому Майдані, на Майдані Незалежності, щоб нагадати владі про гостроту пекучого питання. Не по кишені нам розкіш заспокоєння і транквілізатор поступового скасування рабства. Пробив час втілити в життя обіцянки демократії. Пробив час , піднявшись з мороку і холоду казематів приниження, вийти на сонячний шлях справедливості. Пробив час, визволивши нашу Батьківщину з сипучих пісків другосортних забобонів , ступити на твердий грунт братства. Пробив час зробити дійсністю справедливість для всіх чад Господа нашого.
Подальше нехтування пекучим питанням національної і соціальної гідності і недооцінка рішучості пересічного Українця подібні смерті для нашої Батьківщини. Ця зима виправданого народного невдоволення не закінчиться, поки не настане квітуча весна свободи і рівності. Дві тисячи тринадцятий рік - рік не кінця, а початку. Якщо завтра країна вийде на роботу, як ні в чому не бувало, то тих, хто думає, що Українець, випустивши сьогодні накопичений пар, нарешті, розслабиться, чекає гірке розчарування. Ні спокою, ні умиротворення не бачити владі, поки Українець не отримає своїх громадянських прав. Вихори мирних протестів і надалі будуть стрясати основоположні принципи нашої Батьківщини, поки яскраве сонце свободи не покажеться через обрій.
Є у мене слово і для людей, що стоять на теплому порозі, провідному в палац справедливості. Домагаючись свого законного місця під сонцем, хай не станемо ми винними в поганих вчинках . Хай не станемо вгамовувати спрагу свободи ковтками з чаші ненависті і злоби.
Ми будемо завжди вести нашу боротьбу з небес гідності і дисципліни. Ми не дозволимо нашому творчому протесту пасти до низин насильства. Ми будемо знову і знову піднімати на величаві висоти опір силі фізичній силою духовною. І не перетворить наш рішучий дух, що переповнив Українців, в недовіру до всіх неукраїнців, бо багато хто з них - і присутність наших неукраїнських співвітчизників сьогодні тут тому свідчення - зрозуміли, що їх доля тісно переплетена з нашою, зрозуміли, що їх свобода нерозривно пов'язана з нашою. Одним нам не під силу цей шлях.
І на шляху цьому ми повинні дати слово йти тільки вперед. Немає шляху назад. Хтось звертається до поборників громадянських прав з питанням: «Ну , коли ж ви заспокоїтеся?» Та не заспокоїтися нам, поки Українець не перестане бути жертвою кошмару немислимої жорстокості влади та служителів порядку. Ні, нам не заспокоїтися, поки перед нашими людьми, виснаженим тяжкою дорогою до волі і гідності, не перестануть зачиняти двері вельможних кабінетів. І не заспокоїтися нам, поки Українець не перестане перебиватися милостинею з руки владного пихатого панства. Ні, нам не заспокоїтися, поки дітей наших не перестануть позбавляти індивідуальності і почуття власної гідності кийки провладних держиморд. Як заспокоїтися нам, коли Українцю у власній країні нема за кого віддати свій голос. Ні, не спокійні ми, і нам не заспокоїтися, поки не заб'є ключем джерело справедливості і праведності.
Так, мені відомо, що для когось з вас шлях сюди лежав крізь біди і негаразди. Для когось з вас шлях сюди лежав звідти, де прагнення до свободи страждає під градом гонінь і від бур жорстокості охоронців порядку. Ви - ветерани мук в ім'я творення. Не залишайте віри в нагороду за незаслужені муки.
Ви підете звідси назад на Донбас, до Таврії, до Криму, у Сіверщину, у Слобожанщину, на Донщину, у Бесарабію та Буджак, до міст і сіл нашої Батьківщини, знаючи, що вихід є і все зміниться. Та повертаючись понесете людям віру в те, що ми не будемо летіти в безодню відчаю.
Сьогодні, друзі мої, незважаючи на всі проблеми сьогодення і майбутнього, я кажу вам: «Є у мене як і раніше мрія!» Мрія, що корінням глибокими сходить до славної козацької мрії.
Я маю мрію: одного разу наша країна, усвідомивши істинний сенс своєї віри, стане його втіленням. Ми твердо впевнені в тому, що людська гідність не вимагає ніяких доказів.
Я маю мрію: одного разу у степах Донщини нащадки козацьких вольностей зможуть розділити трапезу братства з нащадками колишніх колонізаторів.
Я маю мрію: одного разу навіть Східна Україна, що довше інших українських теренів знемагала від пекучої несправедливості, задихалася від спекотного гніту, перетвориться на оазис свободи і справедливості.
Я маю мрію: одного разу наші діточки прокинуться в країні, де про людей судять не за національним чи соціальним походженням або належністю до вузького владного кола, а за моральними якостями.
Сьогодні я маю мрію.
Я маю мрію: одного разу там, у Донщині, краї жорстокого криміналу і зрощених з ним правоохоронців, охоронців кримінальних прав, де ігноруються закони і людська гідність; одного разу там, у Слобожанщині, східноукраїнські хлопці і дівчата візьмуться за руки з західноукраїнськими хлопцями і дівчатами, немов брати і сестри.
Сьогодні я маю мрію.
Я маю мрію: одного разу всі долини перетворяться на озера, все пагорби перетворяться на висоти, всі гори перетворяться на рівнини, шляхи вибоїсті стануть рівними, шляхи звивисті стануть прямими, велич Господа Бога нашого засяє і весь рід людський зможе його побачити.
Це наша надія. Це віра, з якою з золотоверхого Києва, з Майдану Незалежності, я звертаюся до Сходу і Півдня країни. З цією вірою ми викарбуємо із брили відчаю камінь надії. З цією вірою ми перетворимо бренькіт розбіжностей нашої Батьківщини в прекрасну симфонію братерства. З цією вірою ми зможемо трудитися разом, молитися разом, боротися разом, стояти за свободу разом, знаючи, що одного разу ми будемо вільні.
І настане той день ... і настане той день, коли всі чада Господа Бога нашого вкладуть новий сенс у слова: «Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє.»
І якщо Україні судилося стати вільною державою, то тільки через втілення цих слів в реальність. Хай же задзвенить свобода з дивовижних карпатських вершин. Хай задзвенить свобода з кримських гір. Хай задзвенить свобода з наддніпрянських ланів.
Хай задзвенить свобода з таврійських скіфських курганів.
Хай задзвенить свобода з териконів Донбасу.
І більше того, хай задзвенить свобода з дзвінниці Святогірського Успенського монастиря, у Слов'яногірську, що на Донеччині.
Хай задзвенить свобода з дзвінниці Олександрівської Вознесенської церкви, що на Луганщині.
Хай задзвенить свобода, а не набатній сполох київського Михайлівського Золотоверхого монастиря чи одеської кірхи Апостола Павла, з усіх пагорбів і купин, з усіх схилів без винятку.
Хай задзвенить свобода, і коли станеться це ... коли ми дозволимо дзвеніти свободі , коли дозволимо дзвеніти їй з усіх боків і міст, з усіх сіл, хуторів та містечок, тоді ми наблизимо той день, коли всі чада Господа Бога нашого, православні, греко- і римокатолики, юдеї і мусульмани, протестанти, українці і неукраїнці зможуть, зімкнувши руки, заспівати слова зі старого церковного гімну: «Ми вільні, нарешті! Вільні, нарешті! Дякуємо тобі, Батько, ми вільні, нарешті!»
Джерело натхнення: http://stsk.biz/ru/archives/article/972
[b]P.S.[/b]
Цитата з листа з Бірмінгемської в'язниці , від 16 квітня 1963 :
В останні кілька років я був серйозно стурбований проблемою "поміркованих білих" . Я майже досяг прикрого висновку , що головним каменем спотикання на шляху чорного до його боротьби за свободу є не член Ради Білих Громадян ( прим. - White Citizen's Council расистська американська організація, утворена в 1954 г ), що не учасник Ку Клукс Клану , але "поміркований білий", який більше стурбований "порядком" , ніж справедливістю; який воліє уявного перемир'я, що являє відсутність суспільної напруги, позитивного світу, який характеризується присутністю справедливості ; хто постійно заявляє: "Я згоден з вашими завданнями , але я не можу погодитися з вашими методами прямої дії"; хто патерналістськи вірить що він може відкласти свободу інших; хто вірить лише в міфологічні концепції часу і хто постійно радить чорним почекати "більш вдалого моменту". http://avtonom.org/author_columns/martin-lyuter-king-ob-umerennyh-belyh
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467305
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Michael