Крихту щастя пошли Боже,
Стоїть та благає,
Вона жити так не може,
Серце завмирає.
Покохала – душа рветься,
Що за Божа кара,
Кожен в очі їй сміється,
Що вони не пара.
Він вродливий та багатий,
А вона убога,
А до того ще й зрадливий,
Різна в них дорога.
Їй пусті перестороги,
Людські пересуди,
Хоч на мить зведе дороги,
Нехай судять люди.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/462-ne-para.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467703
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2013
автор: Антоніна Грицаюк