я не вітер, щоб огорнути тебе прохолодою,
і не сонце, щоб гріти теплом безупинно.
я звичайна людина, втомлена і розчарована―
заблукала, неначе комаха у павутинні.
днями йшли ливні.
і мені здалося на мить, на єдину мить,
що то не я ― ми обоє винні,
що життя моє стрімголов у безодню летить.
[i]але мені тільки здалося.[/i]
вкотре ― аналіз своїх помилок,
тепер розумію ― у мені нічого святого.
заблукав, хоча знаю дорогу, і наскрізь промок.
чуєш, ставити крапки над "і" більше немає змоги.
я забути не хочу ― хочу забутися,
щоби цілісним стати, бо весь продірявлений.
по-дурному то, мабуть, у дев'ятнадцять схибнутися.
не тобою, ніким не зваблений.
йшли ливні безнастанно, хоч і літо,
заснув. і сни мої філігранно шліфує пам'ять.
особиста моя еліта хоче спокою й гарячого чаю,
а твоя мені душу палить, палить.
© (авт. - 2013 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468066
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2013
автор: VOSKRESENSKA