Море зранку ледь шуміло,
Горизон в агонії палав.
І те що вчора вже остило,
Час із пам'яті стирав.
Сходить сонце, кров'ю омиває край землі,
Манить в край далекий нові кораблі.
На скелі з попелу розправить крила,
Птах, що вчора в день зламав їх об вітрила.
Приходить день, і нам здається...
Нам здається ми- не ми.
Серце завше остається,
Здається, у чужому сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468078
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2013
автор: Адам Буткевич