«…Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник, ніч настає
Минають дні, а я ще є.»
(Гійом Аполлінер)
Колись давно я стояв на дерев’яному мосту над річкою Ліффі – потоком нашої долі і довго дивився зачаровано в глибини чи то води чи то буття, яке теж є потоком і подумав, що все минає, окрім Ірландії. І тоді згадавши і «Міст через річку Куай», і «Міст Мірабо» я написав таке:
На мосту дерев’яному*
Між двома берегами
Мого розхристаного «Я»,
Між двома кудлатими пагорбами**
Рудої, як сонце Гібернії
І двома способами бути
Невловиме сплетіння
Ниток буття
Зобразило ілюзію,
Яку звемо своєю свідомістю.
Пастух отар помислів,***
Вівчар старий полонин неба
Сказав мені ненароком, що
Ірландія – це сплетення доріг,
Де мости тичуться
Вказівними пальцями поручнів
У велике «Ніщо» історії,
Де кожна дорога
Без початку і кінця
А кожна стежина
Протоптана сліпими музиками.
Ми вічно стоїмо на мосту,
Зазираємо у глибину ріки часу,
Шукаємо дно цього потоку
Темного, як крук короля Коннахту.****
Зимовий дощ. Краплі.
Примітки:
* - а колись через річку Ліффі сві мости були деревяні. Це потім зрозуміли, що камінь – це кістяк, а з дерева можна робити тільки музичні інструменти і гільйотини. Тому, коли міст роблять з дерева – він автоматично стає музичним інструментом. Не грайте на ньому свої сумні мелодії…
** - а в Ірландії можна бути тільки між двома пагорбами. Навіть коли стоїш на вершині гори святого Патріка – все одно відчуваєш, що ти між двома пагорбами. Тільки не зазирайте в середину цих пагорбів – не треба…
*** - він гарний співбесідник. Певно, найкращий співбесідник. Якщо хочете поговорити про час – то тільки з ним.
**** - а колись був в Ірландії ще чорніший крук, він називався Сathanna Fhiaigh. Але не згадуйте про нього намарно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468229
Рубрика: Верлібр
дата надходження 24.12.2013
автор: Шон Маклех