Весна прокралась між грудневих днів,
Та так лукаво й знадливо чарує!
Не гоже Бога згадувати всує,
Але ж я, Боже, знову не стерпів.
Під сонцем влігся вигріватись кіт,
Аж очі жмурить у оцій нірвані,
По неба волошковому екрані
Снують хмарки – грайливі і легкі.
Проснулись трави, як надії наші.
Які довірливі – і я , й зело!
Гусиний легіт звівся над селом.
Насправжні гуси. Правда, ще домашні.
Тобі спасибі, весно, за тепло,
За цей фантом веселої надії,
Тобою я не раз переболію,
Аби міцніше стати на крило!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468368
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2013
автор: stawitscky