Ця вічна осінь перейшла у зиму.
Цей теплий грудень, як повільна смерть…
Крізь тишу втрат я спогади нестиму
До краю неба, де розм’якла твердь,
Де чакра сонця затупила лезо,
Метаючись по небу божевіль,
Де хмари сиві, як волосся Зевса.
Пливуть і гуснуть, а із ними – біль.
Старий дрімає – ні грози, ні снігу.
Мов зупинився на розпутті час.
Листаю вкотре безсюжетну книгу,
Щоб відшукати хоч мізерний шанс…
Осінній грудень, переходь у спокій,
Закуй страждання в льодяний палац!
А ти лишайся в тиші, грішноокий,
Де пізня та любов не розцвіла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468554
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: Лілія Ніколаєнко