Сідлає осінь синього коня
і вже зима чатує сни урочі,
а дим ілюзій ще туманить очі
майстрів низати паволоку дня
на новорічні візерунки ночі.
І кожному ввижається в цей час
зелений шум в сосновому серпанку,
і на сторожі місяць аж до ранку
з блискучим ликом, наче мідний таз,
все дивиться, як світиться для нас
міраж зірниці на руках світанку.
І дід Мороз, що з неба ще не зліз,
в торбину хмар складає подарунки
і запрягає у Великий Віз
баских коней проворної снігурки.
Щезають сани, хмари. Світла тінь
Чумацьким шляхом мчить в добу щасливу,
де в чорнім небі синій-синій кінь
за обріями визолотив гриву.
П’яненький сон лягає на крило,
безсонням днів причумленої, ночі.
І зводять вгору місто і село
свої за ніч ще не побляклі очі.
І зоряного неба ліхтарі
примружено вдивляються в майбутнє,
де нам здається начебто відсутнім
все, що тепер присутнє до зорі –
міцні-міцні домашні якорі
і все, що залишається у грудні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468568
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: I.Teрен