Аж згадати страшно-серце розболілось,
І щемить, і ниє, і пече,
Лікарі пророчать-кепське твоє діло!
А пожити ж хочеться іще.
Жменями пігулки я щодень ковтаю,
Та ще дужче хилить до землі,
І мені сказали мудрі травознаї-
Врятувати може тільки глід.
Я пішов до лісу, навпрошки до глоду,
(втратити боюсь останній шанс),
Там зустрів дівчину сонячної вроди-
Видно, також зболена душа.
Як засіли з нею під кущем цілющим,
Як поглянув в очі голубі-
То забув, що й серце мене здавна мучить,
І куди подівся злющий біль!
З того часу, друзі, дякую я глоду,
Травознаям- слава і хвала,
І молюся рідній матінці природі,
Що дружину й зцілення дала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468602
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: stawitscky