Наталя Данилюк
[b]«Кульбабова віхола»[/b]
Хмельницький – 2013
На екрані електронної книги мого сина світилась сторінка із роману «Прості чарівні речі» популярного письменника Макса Фрая. Ось така цитата:
«… вірші треба писати тільки за столиками маленьких кафе, на серветках, поки чекаєш своє замовлення. А читати їх не треба зовсім: читання лише псує гарні вірші. Тому списану серветку слід зім'яти, а ще краще – кинути в попільничку і спалити ... А потім подумалось, що можна не трудитися псувати серветки. Цілком достатньо дивитися на них і говорити собі, що потрібних слів все одно не існує ні в одній з мов ... Але все на краще. Без чого Світ ніколи не впаде, так це без наших віршів ...».
Може б іншим разом я б погодився з цією сентенцією. Але тепер сам собі сказав:
«Е, ні! Не згоден! Гарні вірші треба читати!», – тому, що тримав якраз в руках збірочку Наталі Данилюк «Кульбабова віхола».
Це не лише надзвичайно красивий витвір Майстра Слова. Це не лише чудова пейзажна лірика. Це справжня [i]МЕДИТАТИВНА ПОЕЗІЯ[/i] !
Але з цим терміном часто маємо велику плутанину. І тому потрібно в цьому розібратися, бо часто спостерігаємо недостатнє розрізнення медитативної і філософської лірики. Дехто навіть користується терміном «медитативно-філософська поезія». Та це, на мою думку, просто якийсь нонсенс.*
Адже Філософія і Медитація це несумісні поняття, це полярні функції мозку. Філософія потребує напруженої діяльності мозку направленої на осмислення світу, людини, осягнення загальних закономірностей життя, природи, розвитку суспільства, зрештою, пізнання Істини, як такої.
А Медитація – це зупиннка мозку, це стан чистої свідомості без змісту, це звільнення розуму від думок і емоцій, переживань і бажань, спогадів і мрій, певна відстороненість.
Філософська поетика намагається рухатися від індивідуального до загального.
Медитативна поезія навпаки намагається сконцентровано дійти до глибин індивідуального сприйняття.
Різняться ці жанри ще й не стільки тематично, скільки способом переживання.
Той, хто на практиці намагався засвоїти медитативні прийоми, знає про особливу силу медитації на природі. Вона дозволяє піднятися над поточними проблемами, подивитися на своє життя ніби «з висоти пташиного польоту».
Потрібно не просто «витріщатися» на красивий пейзаж. Мета практикуючого медитацію на природі – повністю «розчинитися» в переживанні дива природи, самому стати єдиним з нею. Розглядаючи окремі елементи пейзажу, види дерев, трав і рослин, практикуючий привносить у своє життя більше краси, що сприяє загостренню почуттів, «відкриттю серця». Кольори, запахи, звуки природи мають потужний розслабляючий і заспокійливий ефект, медитація фактично відбувається сама, людина відзначає, що в ці хвилини ні про що взагалі не думає, «просто живе»! Це і є моменти медитації.
МЕДИТАТИВНА ЛІРИКА тяжіє до жанрів елегії, стансів, мініатюри,
“класичної” метрики та строфіки, інтенціонального** поетичного роздуму).
В ній немає міркувань, складних логічних побудов, лише зосередження на спостереженні, залюбування Природою.
Коли я насолоджувався поезією зі збірки «Кульбабова віхола» Наталі Данилюк
– то наче сам проходив сеанс медитації (споглядальної молитви).
Її вірші не кличуть на барикади, не передають шал любовних почуттів чи еротичних фантазій. (З цим – треба до інших поетес).
Наталя ніби одягала чарівні окуляри, які розквітчують все побачене і допомагають розгледіти в кожній дрібниці гармонійну довершеність. Вона не тільки бачить і відчуває справжню красу, приховану в зовнішньому світі, а ще й вміє донести своєю поезією ці знахідки до читача – заворожує соковитими барвами.
Помітив, що деякі слова зустрічаються у віршах досить часто. Якщо їх згрупувати вималюється певна тенденція, яка підтверджує мої враження від поезії Наталі Данилюк, як медитативної.
Часто задіюються органи відчуттів, бо саме вони допомагають абстрагуватись від роздумів і концентруватись. Знайшов декілька строф, в яких задіяні всі органи почуттів людини:
[i]«…Я так люблю між пахощів хмільних[/i] – орган нюху – ніс –
[i]Ловити слухом ніжний трепет листу[/i] – орган слуху – вуха –
[i]Вдивлятися, як порухом весни[/i]
[i]Гойдає гілка крапельку сріблисту...(12)[/i] – орган зору – очі
----------------------
[i]«…Солодкий дотик миті березневої [/i]– орган дотику – шкіра
[i]П'янить повітря присмаком вина...[/i] – тут і орган смаку – язик, і нюху.
[i]Мов Афродіта, з піни мигдалевої
Постала юна мрійниця-весна.(105) [/i]– тут вже уява
Часто надибуються у віршах слова з області смакових, температурних, тактильних**** відчуттів:
– [i]кава[/i] (особливо захолола)[i]рука, пальці, долоня, долонька, доторк.[/i]
Згадуються природні об’єкти і стихії – [i]небо, зірки, сонце, місяць, промені, хмари, туман, вітер, вітровій, дощ, краплини, роса, павутина, перлини, кришталь. [/i]
Фігурують майже всі місяці і пори року. Останні навіть виділені в окремі цикли:
цикл про осінь «благословенна позолота дня…»(77-87),
про зиму «зими дзвінкий холодний подих…»(88-97),
про весну «От і прийшла відмолена весна...»(98-108),
про літо «Отак про літо мріється мені...»(109-121)
Але особливий пласт поезії Наталі Данилюк становить жива природа. Неодноразово згадуються : [i]ліс, сад, алеї, буйнотрав’я, клумби.[/i]
Це просто якесь неймовірне квітково-ботанічне буяння:[i] гриби, пелюстки, колосся, листок, моріжок, мох, плоди, бруньки, стебла, гілки.[/i]
Один лише перелік часто згадуваних у віршах назв рослин, їх плодів та всього з ними пов’язаного, заслуговує розділу в природознавчому підручнику!
Квіти і трави – [i]айстри, аргонія, бузок, барвінок, гіацинт, гарбуз, жасмин, кульбаба, крокус, левкої, лілеї, льон,маки, магнолія, матіоли, півники, півонії, полин, спориш, троянди, тюльпани, хризантеми, молочай.[/i]
Дерева і кущі –[i] абрикоса, береза, бук, верба, вільха, виноград, вишня, груша, каштан, клен, липа, лоза, мигдаль, малина, ожина, персик, порічки, тополя, ранет, сосна, фісташка, черешня, яблука, явір, ялина.[/i]
Безсумнівно, прикрашають поезію і рідковживані слова та неологізми – [i]хризантемиться(29), хмаровиння(33), вітроволосий(56), відлистопадиться(59),
діамантиться(87), снігопелена(100), снігоцвіт(104), листограй(137).[/i]
90% віршів збірочки написані в метриці п’ятистопного ямбу, який найбільш придатний для медитативного занурення. Поетеса інтуїтивно відчула (а може знала!), що цей ритм, ця метрика віршування є найбільш гармонійним для створення стану зосередження. Але є й вірші інших розмірів, які теж читаєш наче медитативну мантру.
Лише декілька строф зі збірочки:
[i]…На ніжних блюдцях мокрого латаття,
Сповиті сном, лілеї водяні,
У їхніх пишних з переливом платтях
Згубили зорі відлиски ясні.(25)
------------------------
Тут пахнуть липи в затінку медами
Стара черешня листом шелестить,
Терпкі грушкИ, обтяжені плодами,
П'ють, молоком розбавлену, блакить.(64)
-------------------------
Розсміялись п'янкі матіоли
В діамантах краплин дощових.
Ніби ельфи, гойдаються бджоли
На тоненьких стеблинах трави.(111)
-----------------------------
Берізкам сатинові прядки
Розчісують пряні вітри
І зблисків яскраві лампадки
Гойдають стрункі явори.(47)[/i]
Правда, гарно?! Діставайте збірочку «Кульбабова віхола» і медитуйте, насолоджуючись соковитою, барвистою українською пейзажною лірикою. Вважаю Наталю Данилюк справжнім гуру***** медитативної поезії.
На закінчення лише коротке віршоване резюме Віктора Оха:
«Наталі Данилюк вірші читаю…
Дзвінкі і чисті наче в джерелі
приходять з її серця дивокраю
з шанобою до Рідної Землі.»
=================
*Но́нсенс (англ. nonsense, від лат. non - ні і sensus - смисл) — безглуздість, нісенітниця.
**Інтенціона́льність (лат. intentio — намір, прагнення) — властивість свідомості бути спрямованою на деякий об'єкт.
*** – в дужках номер сторінки в збірці «Кульбабова віхола».
****Тактильні відчуття – це відчуття доторку і тиску.
****** Гу́ру (санскр. –"той, хто знає шлях")— духовний наставник, учитель.
Часто словом «гуру» називають професіоналів, віртуозів, майстрів своєї справи.
-----------
Євмен Бардаков
26.12.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468962
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.12.2013
автор: Віктор Ох