Одного дня Ісус прогулювався і побачив чоловіка, який робив огорожу з кропиви. Ісус запитав його: “Чоловіче, нащо ти робиш огорожу з кропиви? ”. На що чоловік відповів: “Я все одно завтра помру і мені кращої не треба”. Ісус мовчки підійшов до нього і провів пальцем від носа до верхньої губи, і на тому місці утворилась виїмка. Тоді Ісус сказав: ”Від сьогодні ніхто з людей не буде знати ні дня, ні години коли він помре”.
***
Трапилося це в одному з нічим непримітних сіл, якими щедро засіяна наша козацька земля. Село носило назву Доля. Ніхто з жителів цього села не знав чого його так називали. Втім не в назві річ, а в тій історії , яка там трапилася…
Їхав колись по селу один пан. Надворі вечоріло, та й виснажлива мандрівка привела пана до думки, що треба десь заночувати, а потім , набравшись сил, можна продовжити свою подорож. Ось він і вирішив постукати в одну з хат і попроситися на ночівлю. Українці здавна відомі своєю гостинністю і тому, постукавши в будь-яку хату, можна було заночувати і навіть добряче попоїсти — такий вже наш народ! Мандрівник постукав у двері, яку відкрила йому молода сімя — чоловік та жінка. Вони без зайвих питань запросили гостя увійти, добряче його нагодували, а потім господиня пішла готувати місце для сну. Оскількі місця в хаті не було, вона запропонувала йому заночувати у курені, і пан звісно ж не відмовився. Майже вся підлога була усіяна сіном, яке там ховали від непогоди. Трохи поприбиравши, жінка простелила на сіно кожух і припросила гостя до сну. Який же дивний цей сон, сон на сіні! Таке відчуття ніби ти літаєш у повітрі… Пан примостивя і тільки-но почав засинати , як раптом почув голос , який лунав з-надвору. Вийшовши на двір, пан зрозумів , що він доноситься із старої криниці. Спочатку він сильно злякався. Де б це відано, щоб криниця розмовляла?! Потім цікавість взяла гору на страхом і пан , підійшовши ближче, почав прислухатися. Містичний голос повідав пану, що скоро в цій родині народиться хлопчик. Усе б нічого , поки таємничий голос не розповів йому , про трагедію , що станеться з хлопчиком на сьомий рік його народження , і причиною цього стане ніщо інше як вода. Втома взяла своє , і пан опустившись на теплий кожух , полинув до Морфея. Прокинувшись, він став згадувати вчорашню містичну подію. Трохи поміркувавши, пан вирішив, що це йому приснилося, і звісно ж не став нікому розповідати. Ще подумають, що несповна розуму, — подумав він. Добре поснідавши, мандрівник вирішив продовжити свою подорож. Але йому не судилося це зробити. На дворі хазяйнувала осінь, яка відома своїми небесними сльозами. В таку погоду і собаку на двір не виженеш! І тому як чемні господарі, чоловік та жінка запропонували панові залишитися ще на одну ніч і перечекати негоду. Він звісно ж не відмовився. Цієї ночі все повторилося. Пан не міг заснути — все думав над почутим. За сніданком господарі обмовилися, що чекають на поповнення в сімї. І тут пан, зібравши все до купи, зацікавився і вирішив, що треба якимось чином залишитися у них жити. Перше, що спало йому на думку — це напроситися до них у куми. Чоловік та жінка були не проти, але сказали пану: “Ми бідні , у нас нічого немає. А ти — пан. Ми тобі не рівня.Та й ночувати тобі буде ніде”. На що він відповів:”Я можу жити у курені , а крім того рідні у мене немає та й старий я став , а так хоч буде в мене хрещеник”. Господарі погодилися і зрештою взяли його у куми.
Нарешті у сімї сталося свято — народився хлопчик, справжній козак. І за християнською традицією його окрестили у церкві. Хрещеним звісно ж був пан.
Пройшли роки сімя жила душа в душу і пан звісно ж забув про історію з криницею. Минуло рівно сім літ з дня нородження хлопчика. У ті часи християни не святкували дні народження, адже вважали, що світ — це місце для скорботи і печалі, тому радісною новиною є не народження, а позбавлення від гріхів. Тому цей день у сімї пройшов як звичайний. Але в ніч на сьомий день народження хлопчика, все повторилося і тоді пан згадав про страшне пророцтво, якому сьогодні і судилося збутися. За ці роки він всім серцем прикипів до хлопчика і тому вирішив підстрахуватися. Але його батькам він нічого говорити не став. Натомість, коли усі лягли спати, він заховав усю воду, замкнув криницю, і чатував коло хлопчика. Але сон взяв своє… Прокинувся пан від жалібного стогону, який лунав з-надвору. Побачивши , що хлопчика немає поряд , він кинувся на двір. Його застала страшна картина: нахиливши свою голівоньку до криниці, помирав його хрещеник. Пан звісно ж намагався щось зробити, але було вже пізно — смерть уже похазяйнувала… Опустившись на землю коло криниці, він зрозумів, що хлопчик помер не від води — а без неї… Зрештою, картаючи себе у скоєному, пан відімкнув криницю і стрибнув додолу…
***
Реальна ця історія чи ні — кожен вирішить сам... Можна сказати лише одне , що вона є прикладом того ,що доля кожної людини — це її терниста путь, і навіть якщо ця путь наперед визначена кожному з нас, то ще не пізно її змінити, звернути у свою сторону. Але хто знає чи правильний шлях ми оберемо?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469150
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2013
автор: Дмитро Волинський