Клен ты мой опавший,клен заледенелый,
что стоишь нагнувшись под метелью белой?
Или что увидел?Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел.
И,как пьяный сторож,выйдя на дорогу,
утонул в сугробе,приморозил ногу.
Ах,и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу,там сосну приметил,
распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же кленом,
только не опавшим,а вовсю зеленым.
И,утратив скромность,одуревши в доску,
как жену чужую,обнимад березку.
***
Клене мій опалий,клене задубілий,
як тебе зігнула завірюха біла!
Може,щось побачив?Може щось учулось?
За село навіщо вийти заманулось?
Наче п"яний сторож,загубив дорогу
і загруз в заметі,приморозив ногу.
І мене сьогодні ноги не тримають:
друзі не шкодують,щедро наливають!
Там зустрів я вЕрбу,там сосну вітаю,
в заметіль про літо я їм заспіваю.
І собі здаюся я таким же кленом,
тільки не опалим,а буйно-зеленим.
Скромності позбувшись,я,хмільний в дубину,
обіймав березку,як чужу дружину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469152
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2013
автор: Забава