Торкаєшся рукою ніжно пліч-
Воно ж буде весь вік тебе боліти.
Вогонь, якому вдень не можна тліти
І той, що тліє цілі дні і ніч.
І стелить стяг тобі під ноги дим,
І в'ється іній десь над головою.
Здаюся я, мабуть, тобі блідою.
Та й ти, хай темний, робишся блідим.
Від сонця в серці ти немов зомлів.
І шпаг у грудях ти не чуєш гострих.
А де ж оцей у мені діти острах,
Що легкий, наче крила голубів?
П'янію від очей і від води,
Яка шепить,як зламані кларнети.
Ми у душі, як прокляті поети
Із чарами в серцях і шепотом ходи.
Зірвати б слово хоч із твоїх вуст.
Та ти б сказав, та досі стоЇш струнко.
Лиш сонця променів палкі цілунки
Дають смаку незвіданих спокус.
Ну дай напитись запашного трунку,
А потім й я прийду. Я ж повернусь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2013
автор: Натхненна