Розвій вітре сонні мари,
повій на Вкраїну.
деруть шкіру янучари,
мітять домовину.
Зїли серце в рідній хаті,
бісяться собаки.
озвіріли волохаті,
наче вурдулаки.
Доли й гори посіріли,
хмарами сповиті.
І Діброви почорніли
в гореньку умиті.
Хватить чуєш нести кару,
пити чужі кпини.
Порозгонь же вітре хмару,
у лиху годину.
Нагадай чийого роду,
козацькії діти.
Щоби гнали геть заброду,
досить вже терпіти.
Скільки можна в пеклі скніти,
від чужого бога.
Повернімось до родини,
Лади і Сварога.
Щоб в душі знайти злагоду,
діток колихати.
Щоб від заходу до сходу,
зникли супостати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469276
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.12.2013
автор: Дід Миколай