Сміюся… Тепер я лиш сміюся,
Хоча причина невідома
Відомо лиш що я проснувся
Зі сну, який тримав в долоні.
Тепер я бачу
Вдих повітря
Що тяготить життя без щиту
Ховаючи мене від світу.
Не іншим
Я виріс, на жаль, сьогодні
Та дослівно
Шлях не зупинити. Годі
Тривають
Історії віків
Але я
Лиш путаюсь серед своїх снів.
Моє життя
Немов папір пом’ятий
Немов сміття,
Що не можна здати.
Я пишу історію
Свою
Пускаю в горі я
Сльозу.
Я зараз сміюсь
Не кинути минуле
Хоч і проснусь
Боліти буде
Хоч і живу
В далечині
Та не розберусь
У цім житті.
Хоч і дихаю
Чистим повітрям
Та чорне лихо
Плететься в смітті.
І не покинути
Не відірвати
Лиш згинути
Щоб існувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469410
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.12.2013
автор: John Rashe