В той день ніщо не віщувало дива:
Мерзлякувато щулились сади,
Бродив вогонь городами ліниво
Пожнив’я перемелюючи в дим.
Така нудьга-хоч вилітай у вирій,
Але бракує статків на політ.
Глузливо світ до мене зуби шкірить,
І я докором дотинаю світ.
Довкола мене- ні душі живої,
Щоб руку на рятунок подала.
Забувши мудрість, що один не воїн,
Шукаю вперто виходу із зла.
І бюсь крилом об сірість, як об шибу-
Хоча б єдину віднайти з шпарин!
І раптом тишу розриває вибух-
Ударив дзвінко новорічний «Дзвін»
Аж склеп розсипавсь тисячами скалок:
Безмежжя синє, молоді вітри,
І чар таких, яких нам завше мало
Черпаю щедро з наболілих рим.
І вже мене не збити із орбіти,
Намарне сірий світе не цілись,
Мені тепер тобою не нудитись,
Як до святого Слова долучивсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469491
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2013
автор: stawitscky