Вдвох обійнялись - вогонь і я,
Більше нікого - ми вдвох.
Світом неслась Телегонія,
Наче невігластва бог,
Світом ішли неприкаяні,
Долі своїй байстрюки,
Вештали сірими зграями,
Йшли, непочуті ніким.
Рясно плодились, за звичаєм,
Недолюдьми з пелюшок,
Діти з чужими обличчями,
Діти-ніхто і -ніщо.
Мами, погляньте у вічі їм,
Ось ваша хіть до самців:
Душі дітей покачілені,
З вічним клеймом на лиці,
Ситі лиш правдою голою,
Біль став нестерпно різким...
Де ж ви утратили голови?
Горе вам, недобатьки!
Мревом назвіть телегонію
Ви тоді - теж маячня.
Діти ж бо духом і кровію
З першим партнером рідня.
Душі вогнем не очистити,
Доки у тінь забобон
Діти батьками зачислені.
Двоє нас - я і вогонь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469661
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2014
автор: Олександр Обрій